Історія музею

Полтавський літературно-меморіальний музей В. Г. Короленка: Історія нашої садиби

У самому серці Полтави, серед затінку старого саду, стоїть особливий будинок. Тут немає пафосу класичних монументів, натомість збереглася жива, тепла атмосфера інтелігентного полтавського дому початку XX століття. Це місце, де писав свої твори і захищав людські права письменник, публіцист і гуманіст Володимир Короленко.

Початок полтавської історії (1900–1921)

Володимир Короленко переїхав до Полтави у вересні 1900 р. Місто привабило його своїм затишком, м'яким кліматом та особливим культурним середовищем. Спочатку родина орендувала інше житло, але згодом оселилася у будинку на колишній вулиці Мало-Садовій (нині — вулиця Короленка).

Садиба швидко перетворилася на справжній культурний та громадський центр міста. Сюди приїздили відомі діячі того часу — Іван Тобілевич (Карпенко-Карий), Панас Мирний, Михайло Коцюбинський, Валентин Катаєв. Тут Короленко працював над масштабним автобіографічним романом «Історія мого сучасника», писав численні правозахисні статті та листи.

У цьому будинку 25 грудня 1921 року серце письменника зупинилося. Його поховали на міському цвинтарі, а 1936 року перепоховали на території міського саду (нині — парк "Перемога"), поруч із садибою.

Створення та перші роки музею (1928–1941)

Ідея увічнення пам'яті Короленка виникла одразу після його смерті, проте офіційне відкриття музею відбулося у 1928 році — до 75-річчя від дня народження письменника.

Спочатку це була виставка «Життя і творчість В. Г. Короленка».

Першою директоркою стала старша донька письменника — Софія Володимирівна Короленко. Саме завдяки її самовідданості, ретельності та прагненню зберегти спадщину батька, музей отримав свій унікальний меморіальний статус. Вона зберегла недоторканими робочий кабінет, бібліотеку та особисті речі письменника. У 1940 році закладу було присвоєно статус державного музею.

У роки Другої світової війни музейна збірка опинилася під загрозою знищення. Завдяки зусиллям Софії Короленко найцінніші експонати — рукописи, листи, особисті речі та частину бібліотеки — вдалося евакуювати .

Сам меморіальний будинок у Полтаві під час окупації міста зазнав значних руйнувань: він був спалений, залишилися лише обгорілі стіни. Проте сад частково уцілів.

Відродження та сучасність

Одразу після визволення Полтави розпочалося відновлення садиби. Евакуйовані фонди повернулися до міста, і вже у 1946 році музей знову відкрив свої двері для відвідувачів у відбудованому приміщенні. Софія Короленко продовжувала керувати закладом до останніх днів свого життя, передавши естафету збереження пам'яті наступним поколінням науковців.

У наступні десятиліття музейний комплекс розширювався.

До його складу увійшли:

Меморіальний будинок письменника (вітальня, ідальня, робочий кабінет, дитяча, кімната дружини).
Флігель, де розгорнуто літературну експозицію та виставкову залу для тимчасових мистецьких виставок та культурних заходів.
Садиба та сад, де ростуть дерева, посаджені самим Короленком.
Бюст (погруддя) встановлений у 2006 році.
Могила В. Г. Короленка та його дружини на території прилеглого парку.

Сьогодні Полтавський музей В. Г. Короленка — це не просто сховище раритетів, а живий простір. Ми проводимо традиційні короленківські чаювання на веранді з фірмовим кизиловим варенням, організовуємо виставки сучасних художників, інтерактивні екскурсії, освітні заходи та презентації. Музей продовжує нести головну цінність свого господаря — увагу до людини, її гідності та свободи.